Студентів УБТС запросили взяти участь у конференції Європейської баптистської федерації
07/11/2017
В УБТС стартувала молодіжна біблійна школа
14/11/2017

Історія студента УБТС, який став пастором у Латвії

Бог поширює межі УБТС. Українець, студент факультету «Пасторське служіння» став пастором церкви у Ризі. Олександр Звірід ділиться історією про те, як Бог привів його у Латвію, та особливості служіння у контексті іншої країни.

Олександр народився 1 січня 1980 року у Чернівцях у баптистській сім’ї. Виховувався у доволі консервативній атмосфері. У сім’ї Звірідів  було ще троє дітей. Батько працював у колгоспі, мама займалась домашніми справами і вихованням дітей.

Дев’яності – це були часи великих євангелізацій. І у чотирнадцять років Саша покаявся, а у шістнадцять прийняв хрещення. Після хрещення у Центральній баптистській церкві наш студент потрапив у церкву «Джерело життя». Молодого, недосвідченого його підхопив старший мудрий пастор й одразу долучив до служіння, дав відповідальність. Пастор дав йому усе, чого потребував підліток у духовній сфері, емоційнійта психологічній. Таким чином, Саша дуже добре і легко влився у церкву.

Перше служіння

«Я був дуже сором’язливим. Приходив трохи пізніше на зібрання, виходив трохи швидше, бо мені було некомфортно спілкуватися з людьми. Одного разу підійшов до мене пастор, Василь Степанович Василов, і каже: «Саша, я бачу, ти завжди ходиш у зібрання, не пропускаєш. Нам потрібна така відповідальна людина, щоб приходила раніше за всіх, вмикала світло, відкривала штори. Бо я не можу цього робити, мені потрібно спілкуватися з людьми. А після зібрання, щоб вимикав світло, закривав приміщення». І то була така моя перша місія в церкві. Не знаю, чи свідомо чи ні, але пастор «виштовхав мене з зони комфорту». Я мимоволі почав спілкуватися з людьми. Потім у нас розпочалось дитячо-підліткове служіння «Avana». Мене запросили допомагати, згодом я став лідером…».

Перше навчання в теологічному навчальному закладі

«У 1998 відбувався набір в Інститут підготовки церковних служителів і мій пастор запропонував навчатися в Ірпені. Там познайомився з Миколою Романюком, пастором Ірпінської біблійної церкви, і з пастором ГергардомРьотінгом. Успішно завершив навчання і повернувся у рідну церкву, служити.  Не встиг ще вступити до ВУЗу, як мені зателефонував пастор Рьотінгз пропозицією поїхати на служіння в Латвію. Запевнив, що вони візьмуть на себе підтримку: духовну, моральну і фінансову. А мені 21 рік, я ніколи не перетинав кордонів України. Навіть паспорту закордонного не було. Умова була поїхати на три місяці».

Перша місіонерська праця

«Таким чином я потрапив до абсолютно чужої країни з незнайомою мовою, традиціями, культурою, де в мене не було жодної знайомої людини. У російськомовнійцеркві у центрі Риги я мав збирати церковну молодь і «щось з ними робити». Перших два роки було багато курйозів. Я ж приїхав, як «духовний брат», і хотів усіх посадити за парти, проповідувати. А латиші – люди вільнолюбні, з ними треба було просто попити чаю, пограти у волейбол, спілкуватися.По завершенні трьох роківмого служіння в Ризі, пастор Рьоттінгсказав, якщо моє служіння йде добре, і церква мене потребує, то вона може взяти мене на фінансову підтримку…», – розповідає Саша.

Однак, церква на той момент не мала такого бачення, з Сашою попрощались, подякували  і провели лідера молоді на Україну.

Одруження

У той час наш студент вже будував стосунки з майбутньої дружиною. Коли Саша молився і чекав дружину від Господа, то зустрів Олю, вона працювала у благодійному фондідля дітей з сиротинців. Олександр та Ольга зустрілись у Санкт-Петербурзі на форумі дитячих служителів.  Вона приїхала з Воронежа, він з Риги. Почали спілкуватися, здебільшого листуванням. Молодий чоловік, коли молився про дружину, дуже хотів, щоб вона мала дотик до дітей-сиріт, щоб була українкою, і щоб мала добрі стосунки з мамою.  Саме у цій дівчині було все, про що він молився: вона практично любила сиріт, її батько був українцем з Одеси, тож у її жилах текла українська кров, і з мамою вони були мало не найкращі подруги. «Оля є неймовірно підтримкою у служінні для мене. Ми розуміємось з півслова. І головне – ми маємо однакове бачення на світ. Ми разом народжували служіння, горіли одними ідеями», – зізнається Олександр.

«Бог один раз сказав, а я двічі почув»

За час життя у Ризі, Саша дуже полюбив церкву, людей, яким служив, і він молився: «Господи, я готовий повернутися в Ригу на будь-яких умовах, якщо на це Твоя воля. Не важливо, на яку зарплату мені доведеться жити, не залежно в яких умовах. Я хочу служити цим людям».

Стається так, що Саша знову їде до Латвії, де йому пропонують підтримку втричі меншу, ніж була попередня, при тому що тепер він має приїхати з дружиною. Але ж він пам’ятав свою молитву, і тому погодився, вірячи, що Бог попіклується про все.

Отож, після весілля подружжя Звірід переїжджає до Риги. Їх здивувала одна закономірність: у латвійських церквах фактичноне було підліткового служіння, і ця вікова категорія просто випадала з контексту церкви. Вони почали проводити підлітковий клуб і організовувати семінари з підліткового служіння для інших латвійських церков. «Як на мене, то підліткове служіння – одне з найперспективніших служінь в церкві. Бо сьогодні ти в них вкладаєш, служиш їм, а завтра – вони вже з тобою в команді, служать разом. У них буде те ДНК, яке ти закладеш. Не потрібно зайвий раз щось пояснювати. Дев’ять років ми служили підліткам, виховали команду, підготували лідера і перейшлиу молодіжнеслужіння. Важко було відпустити вчорашніх підлітків, не втручаючись у їхнє служіння. Але ми пишаємось ними. Бо теперішня командапрацює за системою учнівства…», – ділиться досвідом Олександр.

Служіння сьогодні

Зараз Олександр Звірід звершує служіння молодіжного пастора і другого пастора у російськомовній церкві Риги. Бог дає йому бачення і розуміння потреб, на які варто відповідати.

«Я бачу прогалину у сімейному служінні. Зараз у  Церкву приходять молоді сім’ї, і я хочу вкладатись у розвиток сімейного служіння.Також мрію про чоловіче служіння, духовне батьківство для чоловіків. Молодому покоління немає на кого рівнятися. Чоловіки зайняті зароблянням грошей, але в недільній школі нашої церкви дуже багато хлопців з неблагополучних сімей. Тому у планах на найближче майбутнє – запровадити навчання для чоловіків, які готові були б вкладати себе у виховання нового покоління чоловіків Божих», – визнає молодий пастор.

Навчання в УБТС

«Минуло багато років після завершення мого навчання в Ірпіні, і язнову почав відчувати потребу у навчанні. Не хотів вчитись заочно, чи дистанційно, бо важливим аспектом навчання для мене було перебування у спільноті таких самих пасторів, як і я. Коли постало питання «де», я молився і  радився зі служителями, яких знаю, поважаю, і яким довіряю. З 1998 року ми знайомі з Олександром Савичем, який запросив навчатись в УБТС, а також Микола Романюк і Сергій Сологуб рекомендували Українську баптистську теологічну семінарію для навчання. Після цього я особистопознайомився з Ярославом Пижем, і мене вразила його простота і доступність. Я досі не знаю, як до Ярослава і Саші звертатись по-батькові. У стосунках з ними я не відчуваю пафосу, чи панібратства, але є глибока повага і простота.

Я вже багато років у служінні. І часто я не маю до кого прийти за порадою, чи наставництвом. Коли я почув, що в УБТС є така річ, як менторство, мене це «підкупило». Зараз на кожній сесії у перервах я можу пити каву з Сашою Савичем і говорити про все, що мене хвилює, у чому потребую поради. Він пастор з досвідом, він пережив усі ті етапи, які я зараз проходжу. Навіть між сесіями я можу телефонувати до нього і спілкуватися.

Загалом, говорячи про навчання у семінарії, найкраще висловлюється моя дружина: «Коли я бачу, яким окриленим він приїжджає з сесії, то я готова  брати на себе більше відповідальності вдома у сім’ї, аби мій чоловік міг черпати те натхнення. Бо завдяки цьому, він стає кращим служителем, чоловіком і батьком».

Про ризьке християнство

«Якщо говорити про відмінності між християнством в Україні та Латвії, то у Латвії люди більшзабезпеченні, і через цевпадають у матеріалізм. Між російськомовними і латиськомовними церквами у Латвії – прірва. Латвійці завжди попереду у розвитку, не бояться змін і викликів. Небагато взаємодії між церквами, бо латвійці не йдуть на компроміс у питанні мови.

Якби ви запитали Сашу: «Хто ти у першу чергу»?

То почули б: «Я батько, потім я чоловік, і тільки потім – пастор». І лише у такій послідовності. Бо якщо будуть негаразди з дітьми, у сім’ї – то це відіб’ється і на моєму служінні.

Ми можемо підтримати Олександра у молитві, зокрема за:

  • Нових людей у команду, для спільного служіння;
  • Школу для чоловіків.

Спілкувалась Іванна Попудник, УБТС