Історія студента зі Сходу

Студент УБТС зі Східної України: «Всі мої внутрішні очікування в семінарії справдилися»

 

Непроста історія життя студента семінарії, який щомісяця долає відстань у дві з половиною тисячі кілометрів для того, щоб тиждень побути у середовищі таких, як він. Тих, хто хочуть бути ефективними у своєму служінні помісній церкві та світлом на роботі. Живучи у прифронтовій зоні та працюючи у дитячому будинку, Філіп черпає натхнення під час сесій в семінарії.

 

«Я народився в Дружківці на Східній Україні в сім’ї пастора, ще маю три сестри. Несу служіння в групі прославлення в помісній церкві і допомагаю церковній команді волонтерів, які працюють з сиротами у окупованих та прифронтових зонах. Наша команда «Смайл» займається євангелізацією сиріт, і ми підтримуємо 13 дитячих будинків, організовуючи для них різні заходи, проводячи час у спілкуванні та іграх, читанні Біблії та душевних розмовах, даруючи подарунки і любов.

 

Моя церква відносно молода, їй лише десять років. Ми відділилися від більшої баптистської церкви, викупили приміщення колишнього дитячого садка, і зараз в нас продовжуються ремонтні роботи. Моє дитинство пройшло на околиці міста, батько займався землею, і більшість часу я допомагав йому працювати на полі. З дитинства я ріс при церкві, ходив до недільної школи. Як ви знаєте, напевно найскладніше щиро прийти до Бога саме дітям служителів. Аналізуючи своє дитинство зараз, можу сказати, що насправді моє поклоніння було більш формальним. Я прийняв хрещення в 2008 році і почав допомагати в служінні групи прославлення. Лідер нашої групи через кілька років полетів жити в США, і наша команда лишилась без її стрижня.

 

Я почав зустрічатися з дівчиною Лілею з церкви, і незабаром ми з нею одружилися. Після весілля разом ми поїхали на заробітки в Москву, оскільки в рідному місті не вистачало і грошей і роботи. Моя дружина працювала продавцем в магазині, а я будівельником.

 

Проживши там кілька років ми дізнались, що чекаємо на народження дитини, і тому повернулися в Дружківку. Раптово влітку 2014 на Східній Україні почалися військові дії. Наш регіон, зокрема Дружківку, окупували, але незабаром місто звільнили. В цей час я знову працював в Москві, і повертатися в рідне місто в той момент було дуже небезпечно.

 

Багато з моїх знайомих втекли на постійне проживання в Росію чи Європу. Моя дружина жила з батьками, ми мали надзвичайно сильні хвилювання та стрес. В той період у мене в житті почалися сильні труднощі, багато часу і я, і моя кохана проводили на колінах в молитвах перед Богом. Велика відстань з сім’єю, нерегулярне відвідування церкви, відсутність віруючих друзів поруч – все це дуже сильно позначилось на моєму моральному і духовному стані. У грудні 2014 року мені вдається повернутися жити в Дружківку.

 

Навесні 2015 року я знайшов роботу у рідному місті. І зараз можу сказати, що це швидше поклик, аніж робота. Я почав працювати у Дружківському інтернаті для сиріт та неповносправних дітей. Саме в цей період в моєму житті стався переломний момент. Під час роботи я почув, як мене кличе чоловічий голос. В ньому  я відразу впізнав голос Отця, я відчув, як Він почув мої благання і відповів на мою молитву. Мій внутрішній стан оновився, вся депресія зникла, саме в цей момент я відродився духовно, почалася моя нова ера життя. У 2016 році у нас народилася друга донька, а зараз ми в очікуванні сина.

 

З кожним роком життя в Дружківці ставало все складнішим, ми не маємо стабільного житла. Влітку 2018 року я відчув необхідність йти вчитися. Для духовного зростання мені не вистачало самостійного вивчення Біблії і проповідей в церкві. Наш керівник молодіжного служіння порекомендував УБТС, оскільки ця семінарія має дуже високу якість викладання і нового ректора.

 

Всі мої внутрішні очікування в семінарії справдилися. Відчувається, що викладають предмети студентам не тільки доктори богослів’я, але люди-практики. Я відчуваю особливий вплив семінарії на мій духовний ріст, на переосмислення і пізнання Бога. Що не може не відбитися на моїй роботі і служінні. Інтенсивність моєї трансформації велике, і натхнення неймовірне.

 

Семінарія впливає на рішення, які я приймаю і в служінні. На першій сесії ми проходили курс «Структура організації». Це курс, який біблійно описує розвиток церковного служіння, як єдиного організму. Він допоміг мені змінити підхід до служіння. Зараз в церкві ми ведемо активну командну роботу, розбираємо на спільних зустрічах вже виконану роботу, ставимо конкретні цілі на найближче майбутнє і на наступні кілька років. Також тепер робимо великий акцент на духовному розвитку кожного члена команди.

 

Моя робота непроста, думаю що не кожен зміг би працювати в дитячому будинку. Важкості виникають починаючи від фізіологічних проблем дітей і закінчуючи психологічними відхиленнями. Для мене, як вихователя, дуже важливо правильно реагувати на їх емоції та поведінку, і важливо правильно себе вести, проявляючи любов до дітей.

Випадки бувають різні, деякі дітлахи, що проживають в цьому дитячому будинку мають розумові відхилення, є діти просто сироти, є діти з інвалідністю. Для мене, як для християнина, бути тут важливо не для того, щоб заробляти гроші. Оскільки зарплати у нас мінімальні – 3700 грн (120 доларів) на місяць. Моя мета, як християнина – нести цим малюкам любов, турботу і хороший приклад. Бути для них добрим другом, світлом.

 

Звичайно, це дуже непросто, оскільки оточення інших співробітників, які не знають Бога і не ставлять високих цілей під час свого перебування в сиротинці, має вплив на малюків значно більший, аніж те, що можу зробити я самотужки. Проте я знаю, що повинен світити, раз Бог поставив мене тут. Я завжди говорю з вихованцями лагідно, проте деякі з них не реагують на мене, оскільки вже звикли, що інші вихователі спілкуються з ними лише криком. Багато з вихователів приходять працювати сюди, маючи багато своїх особистих проблем, Бога вони і не знають і не бояться. Проте в своїх молитвах я регулярно прошу Божого керівництва і розуміння того, що конкретно я можу зробити, і як можу вплинути. Я вдячний за ті тижні, які можу проводити на сесіях в УБТС в оточенні братів, які прагнуть знати Бога більше і робити для Нього більше. За практичні уроки, які можу проносити крізь життя і втілювати в своєму служінні. Дякую за можливість навчатися тут!…”

 

Мої молитовні потреби:

Про Божу силу для мене у кожному новому робочому дні.

Про Боже керівництво у моєму служінні.

Про здоров’я моєї дружини та перебіг вагітності.

Про мудрість у розпорядженні тими фінансами, які дає Бог.